Перед тим, як описувати особливості англійської фонетики, необхідно дати визначення фонетики. Говорячи простою мовою, фонетика – це звуковий склад мови.
Кожна мова має у своєму розпорядженні певну обмежену кількість звуків, з яких складаються всі слова цієї мови. Звуки вимовляються в мові, а букви служать для зображення звуків на письмі.
Звуковий склад мови постійно піддається змінам, тоді як буквене зображення слів змінюється надзвичайно повільно, тому буквений склад слова лише умовно відображає його звучання.
Фонетика англійської мови
В англійській мові розбіжність між звуковим і буквеним складом слова дуже велика, особливо порівняно з українською мовою, оскільки англійська орфографія не змінювалася протягом дуже довгого часу, тоді як звукова форма мови зазнала значних змін. Розбіжність між вимовою і написанням слів в англійській мові пояснюється також і тим, що в англійській мові 44 звуки, а латинський алфавіт, який використовується в мові, має лише 26 літер. Тому одна і та ж буква в різних положеннях може читатися як кілька різних звуків. Для того, щоб точно визначити звуковий склад слова і тим самим полегшити оволодіння вимовою іноземної мови, користуються так званою фонетичною транскрипцією, тобто такою системою умовних графічних позначень, в якій кожному звуку відповідає певний значок.
У наступних розділах будуть використовуватися такі фонетичні терміни:
Склад – це звук або сполучення звуків, що вимовляються одним поштовхом повітря.
В англійській мові є два основні типи складу: відкритий, який закінчується на слух на голосний звук, а в написанні – на голосну літеру, або на слух закінчується на приголосний звук, а в написанні – на голосну німу букву "e, закритий, який закінчується на слух на приголосний звук, а в написанні – на приголосну букву.
III тип читання голосних букв в ударному складі – поєднання голосної літери з буквою r або буквосполученням r + приголосна.
IV тип читання голосних букв в ударному складі – поєднання голосної літери з буквою r + голосна, в такому поєднанні голосні мають особливе читання.
Монофтонг – голосний звук, що не розпадається на два елементи.
Дифтонг - поєднання в одному складі двох голосних звуків, не розділених приголосними.
Приголосні, в яких музичний тон переважає над шумом, називаються сонантами або сонорними (наприклад: [м, н, л, р]). Інші приголосні, в яких шум переважає над голосом, називаються шумними.
Приголосні діляться на дзвінкі, при вимові яких голосові зв'язки коливаються (наприклад: [б, д]), і глухі, при вимові яких голосові зв'язки не коливаються (наприклад: [п, т]).